Пустеля — це природна зона або тип ландшафту, де випадає дуже мало опадів, а випаровування часто перевищує кількість вологи, що надходить із дощем, снігом чи туманом. У класичному географічному розумінні пустельними вважають території, де за рік випадає менш ніж приблизно 250 міліметрів опадів. Але пустеля — це не завжди лише пісок, спека й безкраї дюни. Вона може бути кам’янистою, глинистою, солончаковою, крижаною, високогірною або прибережною. Її головна ознака — дефіцит вологи, через який життя тут змушене пристосовуватися до крайніх умов.

Як утворюються пустелі та чому вони бувають такими різними

Коли говорять про те, що таке пустеля, важливо відразу відійти від образу “жовтого піщаного моря”. Піщані пустелі справді існують, але вони не займають більшість пустельних територій світу. Значна частина пустель складається з каменю, щебеню, глини, соляних кірок або навіть льоду. Пустеля — це передусім кліматична й екологічна система, де вода є головним обмежувальним фактором. Саме нестача води визначає вигляд ґрунту, рослинність, поведінку тварин, спосіб життя людей і навіть форму рельєфу.

Чому на Землі з’являються пустелі

Пустелі виникають там, де повітря з різних причин не приносить достатньо вологи. Частина найбільших гарячих пустель лежить у широтах приблизно 20–30 градусів на північ і південь від екватора. Там переважають області високого атмосферного тиску: повітря опускається, прогрівається й стає сухим, тому хмари майже не утворюються. Так формуються великі посушливі пояси, до яких належить, наприклад, Сахара.

Інший механізм — тінь від гір. Коли вологе повітря піднімається на схили гір, воно охолоджується й віддає вологу у вигляді опадів. За гірським хребтом повітря вже сухе, тому на підвітряній стороні може виникати пустеля або напівпустеля. Також пустелі формуються біля холодних океанічних течій: повітря над ними охолоджується, стає стабільним, тумани можливі, але сильних дощів майже немає. Саме тому деякі прибережні пустелі виглядають парадоксально: океан поруч, а води для життя майже немає.

Основні типи пустель за поверхнею

Пустелі відрізняються не тільки кліматом, а й тим, з чого складається їхня поверхня. Саме це визначає їхній вигляд: одні здаються м’якими й хвилястими, інші нагадують кам’яне плато або потріскану глиняну рівнину.

• піщані пустелі з дюнами, барханами й рухомими пісками
• кам’янисті пустелі з уламками скель, плато й щебенем
• глинисті пустелі з твердою потрісканою поверхнею
• солончакові пустелі з білими або сіруватими кірками солей
• гравійні пустелі з дрібним камінням і майже відкритим ґрунтом
• крижані пустелі, де вологи мало через холод і замерзання води
• вулканічні пустельні ландшафти з темними лавовими полями
• прибережні пустелі, де сухість поєднується з близькістю океану
• високогірні пустелі, де посушливість підсилюється висотою та холодом

Піщана пустеля найбільш впізнавана, але не найпоширеніша. Дюни з’являються там, де вітер має достатньо сухого пухкого матеріалу й простір для його перенесення. Кам’янисті пустелі часто виглядають суворіше: вітер здуває дрібні частинки, залишаючи важчі уламки на поверхні. Солончаки формуються в місцях, де вода тимчасово накопичується, випаровується й залишає мінеральні солі.

Гарячі пустелі

Гарячі пустелі — це території з високими температурами, різкими добовими коливаннями й дуже малою кількістю опадів. Удень поверхня може сильно нагріватися, а вночі швидко втрачати тепло, тому після спеки настає відчутна прохолода. Такий контраст виникає через сухе повітря й відсутність щільного хмарного покриву, який міг би утримувати тепло.

До гарячих пустель належать Сахара, Аравійська пустеля, пустелі Австралії, частина пустель Північної Америки. Їхня природа не порожня, хоча на перший погляд може здаватися саме такою. Рослини тут часто мають глибоке коріння, маленьке листя, восковий наліт або здатність довго чекати дощу у вигляді насіння. Тварини уникають спеки, активізуються вночі, ховаються в норах, економлять воду й рухаються так, щоб втрачати мінімум енергії.

Холодні та крижані пустелі

Не всі пустелі спекотні. Антарктида й значні частини Арктики теж належать до пустель, бо там дуже мало опадів. Вода ніби є у вигляді льоду, але для рослин і більшості організмів вона майже недоступна. Холодна пустеля показує головну суть цього поняття: справа не в температурі, а в нестачі доступної вологи.

Холодні пустелі можуть бути й у внутрішніх районах материків, далеко від океану. Там зими суворі, літо коротке, а опадів замало для розвитку густої рослинності. Такі ландшафти часто поєднують сухість, вітер, кам’янистий ґрунт і різкі перепади температур. Вони менш схожі на звичні уявлення про пустелю, але за кліматичною логікою належать до тієї ж групи посушливих територій.

Напівпустелі та перехідні зони

Між пустелею й степом або саваною часто лежить напівпустеля. Це перехідна природна зона, де опадів трохи більше, ніж у справжній пустелі, але все одно недостатньо для щільного рослинного покриву. Тут уже можуть з’являтися трави, чагарники, сезонні рослини, більше тварин, але життя все ще залежить від нерівномірної вологи.

Напівпустелі особливо чутливі до змін клімату, надмірного випасу худоби, вирубування рослинності й неправильного використання ґрунтів. Якщо природний баланс порушується, такі території можуть деградувати й поступово ставати більш пустельними. Цей процес називають опустелюванням. Він не означає, що всюди раптом з’являються дюни. Частіше йдеться про виснаження ґрунту, втрату рослинності, ерозію й погіршення здатності землі утримувати вологу.

Життя в пустелі

Пустеля не є мертвою територією. Її життя просто менш помітне й набагато ощадливіше. Рослини, тварини та люди тут пристосовуються до нестачі води не випадково, а через довгу еволюцію й досвід. Кактуси накопичують воду в тканинах. Саксаул має коріння, здатне діставати вологу з глибини. Верблюди витримують зневоднення краще за більшість свійських тварин. Дрібні гризуни можуть отримувати частину води з їжі й рідко виходити на поверхню вдень.

Для людини пустеля завжди була випробуванням, але не повною перешкодою. Оази, караванні шляхи, кочові культури, системи збирання води, легкий одяг, нічні переходи — усе це показує, як уважно люди навчилися читати сухий ландшафт. Там, де вода з’являється хоча б у невеликій кількості, виникає осередок життя.

Чому пустелі важливі для планети

Пустелі займають величезні площі й впливають на клімат, циркуляцію пилу, мінеральний склад ґрунтів, міграції тварин і навіть на океанічні екосистеми. Пил із пустель може переноситися на тисячі кілометрів і приносити мінеральні частинки в інші регіони. Пустельні ландшафти також зберігають сліди давніх кліматичних змін: висохлі русла річок, старі озерні улоговини, скам’янілості, шари солей.